Зими зовсім не схожі на зими,
зими живуть із чужими іменами,
і такі прикрі випадки пов'язані з ними,
такі дивні історії ставалися з нами,
такі печальні прощання, такі втрати,
такі очікування, такі повертання,
такі обрáзи, які хочеться перебирати,
не знаючи — яка з них перша, яка остання,
така впевненість у тому, що все робиш вірно,
таке небажання приймати очевидні речі,
такі сніги лежать, холодні, як війни,
такі облоги лаштуються, такі трапляються втечі,
такі сині дерева, такі зелені планети,
такі світлі пагорби й присмеркові долини,
що навіть коли тебе немає, я знаю, де ти
і чим ти займаєшся цієї години,
знаю, чого боїшся зимовими вечорами,
про що згадуєш із утіхою, про що — зі смутком,
що бачиш, ідучи нічними дворами,
що чуєш за кожним голосом, сплеском і звуком,
що відчуваєш, підходячи до цього дому,
що знаходиш у глухих коридорах,
чим переймаєшся, перед дверима потому
ловлячи напружено найменший порух,
як шкодуєш, що він чекає на тебе досі,
як тішишся, що не треба нічого йому говорити.
Птахи в небесах схожі на гребені у волоссі.
А сніги під ногами схожі на дереворити.
Жадан